За вікном осінь — час, коли місто сповільнює свій ритм, а ми, навпаки, починаємо гостріше відчувати. Осінь дивовижно схожа на джаз. Вона така ж меланхолійна, непередбачувана, повна напівтонів і сольних партій дощу.
В цей вересневий день в читальній залі головної бібліотеки затишно і тепло. Тут засідання клубу людей елегантного віку «Гармонія» за темою «Осінній джаз», літературно-поетична майстерня. Це простір повної свободи. Тут немає критиків. Джаз — це імпровізація, де кожна помилка може стати початком нової прекрасної мелодії. Наша майстерня — це не іспит із літератури. Це наш спільний теплий плед, де відвідувачі вчилися перекладати мову осіннього дощу на мову поезії під тихі синкопи джазу.
Вересень звучить інакше, ніж серпень. Його кроки тихіші, шелест листя — глибший, а повітря пахне димом і спогадами.
Кажуть, що осінь — це вечір року. А дорослі люди люблять вечори за можливість нарешті зняти маски, заварити гарячий чай і поговорити про те, що справді всередині.
Є речі, які ми перестаємо помічати саме тому, що вони завжди поруч: Світло. Повітря. Тишу. І — слово. Ми користуємося ним щодня. Говоримо ними про буденне, важливе, випадкове. Але іноді приходить мить, коли звичайне слово раптом стає більшим за себе: Стає пам’яттю. Стає любов’ю. Стає протестом. Стає молитвою. Стає поезією.
Під час заходу відвідувачі слухали поезію під тихі звуки музики, створювали осінній натюрморт у словах, переглядали осінні пейзажі на фотографіях та слухали вірші членів літературного об’єднання «Зажинок» Анатолія Коропа, Євгена Кривоноса, які читали бібліотекарі Юлія Новоселецька, Наталія Клименюк та Ганна Татуревич, а також Антоніни Григоренко і Олега Каніфольського у авторському виконанні. Всі присутні переконалися, що осінь — це не про депресію. Осінь — це про вміння помічати красу в деталях, цінувати гарячі напої та щирі розмови, зігріли цю зустріч своїми словами. Нехай цей джазовий настрій і тепло нашої майстерні залишаються з нами до першого снігу. І, можливо, поезія потрібна нам не для того, щоб зробити життя красивішим. А для того, щоб навчити нас бачити його красу навіть тоді, коли воно складне. То ж нехай кожен із нас сьогодні вийде звідси з одним словом.
Словом, яке хочеться зберегти. Словом, яке хочеться сказати.
Словом, яке хочеться написати. Бо поки людина здатна відчувати — вона здатна творити. Поки вона здатна творити — вона здатна змінювати світ. І поки звучить українське слово — Україна говорить.
