Коли духмяне українське літо в самому розпалі, квітчастими вінками і яскравими вогнищами говорять з нами душі предків, розповідаючи одну з найпотаємніших наших традицій: купальську. Прислухайтесь… Десь недалеко веде свою пісню маленький струмочок. Трави перешіптуються під ногами, а дерева тихесенько поскрипують, неначе розмовляють між собою. Сьогодні весь світ оживає: наступає таємнича купальська нічка – чарівничка…
Раніше Івана Купала святкували у час літнього сонцестояння. Свято було на честь Сонця, тож і святкування відбувалося, коли сонце приходило до зеніту (найвищої небесної точки), дні найдовші, а ночі найкоротші. Купала наші предки називали богом плодючості, тож свято носило інтимний характер. Головними персонажами свята були Купало та Марена. Їхні опудала готували наперед.
Святкування починалося звечора і крутилося навколо вогнища. Ця традиція збереглася до цього часу. Наші предки вважали, що багаття – це сонце-ембріон в утробі матері. Цього ж вечора неодружені дівчата гадали на нареченого. Вони плели вінок, кидали його у воду, а хлопці ці вінки діставали. Якщо хлопець діставав вінок – дівчина була змушена цілуватися з ним. Переважно, новоспечена пара проводила весь вечір разом. А оскільки святкування проходило всю ніч, то часто ці пари незабаром одружувалися.
Молоді люди також перестрибували через багаття – це мало їх очистити. Було багато прикмет пов’язаних з цими стрибками. Наприклад, пара, яка вдало перескакувала полум’я – невдовзі одружиться і в шлюбі буде щаслива… Якщо ж скочили у вогонь – чекайте проблем, а то й біди…
І це ще не всі фаєр-шоу наших предків! Хлопці спускали з гори вогняне колесо. У деяких регіонах його не спускали, а розкручували на стовпі.
Потім дівчата несли до лісу гілку з плодового дерева. Прикрашали її там і водили хороводи навколо. Хлопці знаходили дівчат, відбирали гілку і вже далі всі забави були спільні. Всі ці ігри були побудовані на залицяннях, адже хлопці ловили дівчат, носили на руках, усі обіймалися, цілувалися. Ну і все це під покривом ночі, без строгих дорослих очей.
Ну а потім, переважно парами, всі йшли шукати міфічний цвіт папороті. Він як філософський камінь мав би дарувати багатство і вічну молодість. Але, вважається, для молодих людей – це був просто шанс побути удвох.
До речі, святкували не лише молоді і неодружені. Дорослі люди всю ніч не спали і охороняли господарство від злих духів,відьом,збирали трави – вважалося, що саме на Купала вони мають цілющі властивості. Проводили дійства біля криниці.
З масовим прийняттям християнства свято трансформувалося. Спочатку церква намагалася боротися зі святкуванням Купала. Але велика частина язичницьких традицій залишилася. Аж надто вони колоритні й цікаві були! Та й куди правду діти, українці хоча й віруючі, але й добряче забобонні.
Церква святкує народження Івана Хрестителя 24 червня за ноаоюліанським клалендарем.Згідно з християнською вірою саме Іван Хреститель охрестив перших християн у водах Йордану.
Тож ім’я видатного християнина Івана пов’язали з язичницьким богом і ми отримали свято Івана Купала. Хоча деякі дослідники вважають, що частка Іван могла перенестися з римського пантеону. Де було божество Янус (від його ж імені назва місяця June, на який припадає літнє сонцестояння). Є й багато інших версій. Церква, звісно ж, не визнає обрядів та язичницьких святкувань, та все ж не так строго, як раніше, реагує на ці ігри. До речі, у цей день християни освячують у церквах вінки з трав.
У Купальську ніч по землі ходить і щастя, і темні сили, тому справжні українські господарі та господині не сплять в цей час, щоб вберегти господарство. Ще за два дні до Купала дівчата обтикають навколо хату лопухом, якого й боїться лиха сила. Господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок, клав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиня ставила ніж на порозі, а на вікнах залишала осикові гілки. Дівчата ж в цей день носили часник за поясом.
Вдосвіта на Купала не сплять і бабусі, і дівчата, і навіть відьми! Усі йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових властивостей. Молодь натомість збирає квіти для вінків. Найголовніше – барвінок, а також материнка, чебрець, нечуйвітер, братки, мак, сокирки, любисток, м’яту та інші.
В цей теплий літній день існують чудові традиції. Дивитися на тінь вінка, який пливе за течією річки, радіти приходу літа і тріску багаття – це незвичайне свято, і є в ньому щось таємниче, якийсь зв’язок з природою. Навряд чи весь інший світ зрозуміє, навіщо стрибати через вогнище, ризикуючи здоров’ям, вести пошуки неіснуючої квітки і для чого потрібні нічні купання. Але ж ми знаємо, в чому краса цього свята. Будемо любити, і вірити в казку! Зі святом Івана Купала!
