Серед зірок української сцени кінця XIX – першої третини XX ст.ст., творчість яких відіграла велику роль в художньо-естетичному вихованні сучасників, Єфросинії Пилипівні Зарницькій належить одне з найпочесніших місць.Система мистецьких чинників театру Марка Кропивницького – Михайла Старицького, розрахована на естетичне сприйняття етнографічних, романтичних красот, людського горя, злиднів та соціальних кривд, сформувала Єфросинію Зарницьку яскравою представницею народного за формою національного музично-драматичного театру.
Манері гри Єфросинії Зарницької були притаманні естетизм і вишуканість. Михайло Старицький називав кожний рух актриси на сцені простим і граціозним, просякнутим художністю, високо цінував її вокальні дані і манеру співу, а Іван Мар’яненко називав Єфросинію Зарницьку на сцені “втіленням грації”. Досконало володіючи необхідними для актриси українського синкретичного театру засобами виразності (професійна вокалістка, піаністка, танцюристка), вона з творчим азартом бралася за різнопланові ролі у музичних і драматичних виставах.
Репертуар Зарницької був традиційним для провідної української актриси на межі XIX – XX ст.ст.: Наталка (“Наталка Полтавка” І.Котляревського), Оксана (“Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського), Кулина (“Чорноморці” М.Старицького – М.Лисенка), Олена (“Глитай, або ж Павук” М.Кропивницького), Харитина (“Наймичка” І.Карпенка-Карого), Наталя (“Лимерівна” Панаса Мирного), Аза (“Циганка Аза” М.Старицького), Катерина (“Катерина” М.Аркаса). Є.Зарницька була однією з перших виконавиць західноєвропейського опереткового репертуару на національній сцені: Серполетта (“Корневільські дзвони” Р.Планкетта), Христина (“Продавець птахів” К.Целлера), Мімоза (“Гейша” С.Джонса) та ін.
Серед прихильників таланту Зарницької, крім широкої глядацької маси різних верств суспільства, були діячі української культури М.Кропивницький, М.Старицький, П.Саксаганський, І.Карпенко-Карий, П.Ніщинський, М.Аркас, діячі російської культури М.Савіна, С.Мамонтов, П.Нєвєжин, князь В.Мещерский, урядовець П.Столипів, діячі грузинської культури В.Абашидзе, Ш.Дадіані, Н.Сапарова-Абашидзе, народний герой, борець за визволення чеченського народу Зелем-хан, відомий французький критик Ф.Серсе та багато інших.
Є.Зарницька впродовж 40 років сценічної діяльності (1889-1929) побувала у 122 містах, зігравши 125 ролей українського і понад сто російського репертуару. Вона створювала художні образи, які виходили за рамки акторської вправності, утверджуючи професіоналізм, сценічну культуру, високу моральність національних традицій.
Колосальний вплив сценічних образів Є.Зарницької на глядачів – сучасників свідчить і про яскравий талант актриси, і про масштаб її особистості, адже творчість митця неподільно пов’язана з його особистістю, характером, світоглядом. Яке ж оточення сформувало Є.Зарницьку висококультурною людиною, яка присвятила своє життя служінню гнаному і переслідуваному українському театрові?
Народилася Є.Зарницька в Одесі 4 (17 за новим стилем) лютого 1867 року в родині тютюнового негоціанта, грека за походженням Філіпа Азгуріді. Дослідниця життя і творчості Є.Зарницької Є.Хлібцевич у пошуках родичів актриси листувалася з російським кінорежисером О.М.Згуріді. Його повідомлення про те, що в батьківській родині збереглося багато фотографій Є.Зарницької, наводило на думку про спільне родове коріння прізвищ Азгуріді-Згуріді (Лист О.М.Згуріді до Є.С.Хлібцевич від 28 серпня 1959 р., Москва. – Архів Є.С.Хлібцевич). Корінна одеситка О.П.Згуріді, 1901 року народження, у приватній розмові з Є.С.Хлібцевич розповіла, що її прадавній предок, маючи мовний недолік – заїкання, при одержанні посвідчення назвав себе “а-а-Згуріді”, а писар написав у документі – Азгуріді. Так з’явилася нова родова гілка. Під час гастролей у Києві 1897 р. Є.Зарницька відвідувала Аріадну Згуріді, характер спілкування з якою дає підстави до припущення про їх родинний зв’язок (Лист Є.П.Зарницької до матері – К.Ф.Азгуріді від 5 червня 1897 р., Воронеж. – Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, інв. № 1628).
В газеті “Киевлянин” за 1897 рік (№ 130, 12 червня) було вміщено оголошення про тютюновий магазин Згуріді (Київ, пасаж), що існував на той час уже 30 років, тобто був відкритий ще за життя Ф.Азгуріді (помер у 1886 р.), тютюнова фабрика якого існувала в Одесі [1]. Вірогідно, що володар тютюнового магазину у Києві Згуріді та володар тютюнової фабрики в Одесі Ф.Азгуріді підтримували стосунки і комерційного, і родинного характеру. Мати Є.Зарницької, Каліона Феліксівна Азгуріді (в дівоцтві Клодницька) походила з польської шляхти (Лист Є.П.Зарницької до матері – К.Ф.Азгуріді від 15 лютого 1892 р. Варшава. – Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, інв. № 2333).
В родині Ф.Азгуріді, крім Зіни (так називали Єфросинію Пилипівну у родинному колі), було ще двоє синів – Олександр (1871 – ?) і Михайло (1875 – ?). Виховувалася Є.Зарницька “в образцовом одесском пансионе госпожи Гептнер и переходила из класса в класс с наградой. Имея с самого детства влечение к музыке, она, окончив образование, поступила в Одесскую музыкальную школу Общества изящных искусств при директоре бароне Каульбарсе. Школу она окончила с высшей наградой, получив похвальный лист и серебряную медаль”
На перешкоді співацької кар’єри Є.Зарницької була смерть батька. Родина дуже збідніла. Зіна ще не визначилася у своєму життєвому шляху, Олександр і Михайло – неповнолітні. Відчуваючи відповідальність за матеріальне забезпечення родини, Є.Зарницька 1886 року складає в Одеському випробувальному комітеті іспит на здобуття звання домашньої вчительки і гарячково шукає роботу.
Дитячі та юнацькі роки Є.Зарницька проводила в родинному маєтку у селі Катеринці Херсонської губернії (тепер це Первомайський район Миколаївської області). На духовному формуванні майбутньої актриси благотворно відбилася атмосфера добропорядності її рідної тітки – М.Ф.Михайловської. Чоловік тітки, сільський священник Григорій Михайловський був освіченою людиною. Він прищепив Зіні Азгуріді любов до мистецтва, сам грав на музичних інструментах, очолював церковний хор, розучував не тільки релігійні наспіви, а й народні пісні. В родині Михайловських розмовляли тільки українською мовою. Навколо о.Григорія збиралася студентська молодь. (Коли Є.Зарницька стала прославленою артисткою, у пресі писали, що збереженням у чистоті і недоторканості українська народна пісня завдячує кращим представникам української сцени, серед яких одне з перших місць справедливо повинна зайняти Є.Зарницька.)
Перебуваючи у Катеринці, Є.Зарницька співала у хорі, з великим успіхом виступала в аматорських виставах. Під час однієї з таких вистав улітку 1888 року побачив Є.Зарницьку М.Кропивницький, який підшукував талановиту молодь для своєї нової трупи. Молода аматорка вразила прославленого актора і режисера своїм голосом, грою, вмінням триматися на сцені. Він пропонує їй роботу у своїй трупі, в головних ролях, пророкуючи в найближчому майбутньому стати зіркою української сцени.
26 січня 1889 року дебютувала Є.Зарницька на українській професіональній сцені у лірико-драматичній музичній ролі дівчини-сироти Кулини в опереті “Чорноморці” М.Старицького – М.Лисенка.
Перед одеською публікою Є.Зарницька з успіхом виступала у 1891 році з трупою М.Кропивницького, у 1894 році – з трупою Г.Деркача, а справжнім тріумфом стали її гастролі у 1898, 1899 рр. з трупою О.Суслова. Прем’єршою трупи свого чоловіка – О.Суслова Є.Зарницька стала з 1894 року. Об’їздивши з великим успіхом безліч великих і маленьких міст Російської імперії, серед яких були Київ, Москва, Тифліс, Самарканд та багато інших, Є.Зарницька і О.Суслов готуються до виступів в Одесі. “нам надо быть осторожными со вступлением в Одессу и незаметно победить ее, так же как и Елисав[етград], а широкие рекламы могут только повредить, раньше времени могут заговорить газеты, а возбужденное любопытство всегда требовательнее”, – писала Є.Зарницька у листі до матері про високі мистецькі вимоги одеського глядача (Лист Є.П.Зарницької до матері – К.Ф.Азгуріді від 27 жовтня 1898 р., Єлисаветград. – Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, інв. № 1639).
В Одесі трупа О.Суслова гастролювала з 22 листопада 1898 р. до 27 січня 1899 р., потім з 1 жовтня до 10 листопада 1899 року. Основу репертуару становили інсценізації творів М.Гоголя, твори Т.Шевченка, М.Кропивницького, М.Старицького, І.Карпенка-Карого. Щоб розширити й удосконалити засоби виразності в своїй трупі, О.Суслов звертається до західноєвропейських оперет, які йшли російською мовою. Уряд вимагав від українських труп подавати в один вечір крім вистави українською мовою ще й російськомовну. “Трудно подыскать труппу, в которой роли были бы проведены с таким пониманием взаимных отношений, с таким ансамблем”, – писали про трупу О.Суслова в газеті “Театр”.
Відзначаючи широту творчого діапазону Є.Зарницької, одеський рецензент Б.Писаревський писав: “Она – сама жизнь, но жизнь, пропущенная через горнило художественного творчества” . В трагічній ролі української дівчини Катерини в опері “Катерина” М.Аркаса Є.Зарницька своєю грою чарувала і зворушувала одеситів. Вона прекрасно проводила свою партію у вокальному і драматичному відношенні . У грайливо співучій ролі француженки Серполетти в опереті “Корневільські дзвони” Р.Планкетта у Є.Зарницької було “много изящества, соединенного с чисто францусским шиком” . В ролі зірки української сцени Марії Лучицької у психологічній драмі “Талан” М.Старицького Є.Зарницька впродовж всієї вистави тримала публіку у напруженні. “В исполнение была вложена вся мощь огромного дарования и героиня получила яркую и психологически верную окраску, – писав Б.Писаревський. – Талант артистки развернулся во всю ширь и переливался радужными сверкающими красками. Более тонкой, прочувствованной игры, более филигранной отделки нельзя себе и представить. Успех рос с каждым актом, а восторги публики в конце приняли характер чрезвычайно бурный” . У мелодрамі “Невольник” М.Кропивницького Є.Зарницька відтворила лірико-драматичний образ української дівчини Ярини. “То, что сделала со зрителями талантливая артистка в последнем действии, не поддается описанию: многие рыдали. Действовать на душу человека – в этом именно и кроется обаятельная игра этой высокоталантливой артистки”, – писали про Ярину-Зарницьку .
До десятиріччя сценічної діяльності Є.Зарницької в одеській пресі з’являються про неї біографічні статті. Прощальні слова трупі О.Суслова просякнуті любов’ю й повагою до Є.Зарницької: “Не хочется нам расставаться и с тобою, талантливая Ефросиния Филипповна Зарницкая! Кто теперь будет вызывать в нас чувство сострадания? Кто станет будить в нас заглохшую совесть? Кто, наконец, будет рисовать нам столь яркими красками людскую подлость, злобу, фальшь, ревность и ненависть? Увы! Засиявшая на нашем небосклоне звезда покидает нас, окунув сердца наши во мрак. Мы не воскуриваем здесь фимиам. Мы воздаем только должное по заслугам и обнажаем наши головы перед могучим твоим талантом” . Одесити пишалися своєю землячкою! З приводу бенефісу Є.Зарницької у Петербурзі 1900 р. прихильники таланту актриси з Одеси надіслали їй вітальну телеграму: “Искренне поздравляем нашу согражданку, малороссийскую диву Е.Ф.Зарницкую с днем сегодняшних ее театральных именин: желаем, чтобы она еще долгие годы сияла яркою звездою. Пьем за здоровье бенефициантки и за процветание малороссийского театра” .
Через певний збіг обставин особистого характеру Є.Зарницька тривалий час мешкала у Петрограді (1914-1924 рр.), де у 1919 р. була причетна до відкриття Українського театру імені Т.Г.Шевченка, потім увійшла до складу розпорядчої ради і стала провідною артисткою цього колективу. У другій половині 1920-х рр. вона грає на сценах Державного Народного театру (1926-1927 рр.) та Харківського Червонозаводського державного українського драматичного театру (1927-1930 рр.). У 1930 році актриса була змушена розпрощатися з театром (вік пенсійний, а в театрі скорочення штатів, та й не на часі були творчі здобутки корифеїв української сцени). Є.Зарницька повертається до Катеринки Первомайського району (тодішня Одещина), де був будинок її матері. Сумнозвісні 30-ті роки на Україні: голодомор, суцільна колективізація. Будинок забрала сільрада. Довелося виїхати до Первомайська, де стала жити у приятельки-вчительки. Душевний біль, життєва незабезпеченість, мізерна пенсія, незначні продовольчі пайки. Епізодична допомога колишніх колег… Так у нужденному становищі доживала свій вік.
Померла Єфросинія Пилипівна Зарницька 30 червня 1936 року в м.Первомайську, де і похована. Нажаль, місце поховання невідоме. Іменем видатної актриси названо Первомайський міський центр культури та дозвілля і провулок. І не дивлячись ні на що, вона залишається феноменом «театру корифеїв» та прикладом геніальної акторки для багатьох поколінь.
