(16 квітня минає 5 років як пішов у вічність наш земляк, народний художник України Андрій Антонюк)
Андрій Антонюк народився 15 (за іншими даними 13 жовтня) 1943 року у Первомайську, на теренах Богополю, в самий розпал Другої світової війни. Ця територія на той час була окупована румунськими військами і називалася Трансністрією. Ось у такий неспокійний час з’явився такий месіанський провідницький талант, якому судилося на весь світ заявити про безмежний південний степ, про блакить Синюхи і Південного Бугу, про український народ із його давніми традиціями і неповторною культурою.
Майбутній художник навчався у Богопольській школі (нині загальноосвітня школа №17) та відвідував художній гурток Первомайського Будинку піонерів. Згодом здобував освіту в Одеському державному художньому училищі ім. Митрофана Борисовича Грекова. Закінчив художньо-педагогічний факультет, за фахом був викладачем малювання та креслення, спочатку працював в Одесі у Художньому фонді, а з 1971 року переїхав до Миколаєва, де зумів реалізувати себе як художник і багатогранна особистість. Разом з тим, із Первомайськом його завжди пов’язували рідні й близькі йому люди та спогади про юність.
Сьогодні знавці українського живопису одностайно говорять про унікальність картин нашого земляка. Його творчості притаманні впливи наївного народного мистецтва – це пласт української культури, пов’язаний із відтворенням світосприйняття народу, його психології і етичних настанов. Водночас, у його малярстві є естетика модерну: використання стилізованих квітів, язиків полум’я, хвилястих ліній (запозичених у природі), умисно мінливих та асиметричних форм.
Заслужений діяч мистецтв Володимир Підгора писав: «Андрій Антонюк належить до числа найвизначніших мистців українського малярства теперішнього часу. Це художник феноменальний, він – мистець питомо народний, бо «гуртове позасвідоме» в його мистецтві промовляє повноголосо. Він – художник в народі, для народу – і поза народом його уявити неможливо».
Наш край багатий талантами, його духовний простір творять музиканти, співаки, хореографічні колективи, народні майстри, поети і, звісно, художники. Життя не є вічним, однак пам’ять про тих, хто творить культуру для свого народу, є безкінечною.
Оксана Дорошенко,
методист Первомайської міської централізованої бібліотечної системи,
член Національної спілки краєзнавців України