Ти будеш жити, Україно, бо в тобі — душа українського народу, нескорена, вільна, сильна. Через віки і буремні часи ти вистояла, зберегла мову, пісню, традицію. Не раз тебе хотіли зламати, стерти з карти, розділити — але щоразу ти поставала з попелу, немов фенікс. Ти — серце мільйонів, що б’ється в унісон любові до Батьківщини.
У твоїх полях — золоті колоски надії, у лісах — шепіт предків, а в Карпатах — дух вільних людей. Ти плекаєш дітей своїх не мечем, а словом, піснею, лагідним поглядом матері. Ти — країна щастя, бо тут живуть ті, хто не боїться мріяти, боротися і вірити. У найтемніші часи ми не втрачали світла в серці — і це світло виведе нас до миру.
Ми бачимо тебе в усмішках школярів, у сльозах солдат, що захищають тебе, у руках волонтерів, які безкорисливо віддають частинку себе заради твого завтра. Ти будуєшся на добрі — щоденному, простому, справжньому. І це добро не зламати — бо воно живе. Так, шлях твій нелегкий. Та навіть у найважчі хвилини ти вчиш нас вірити у завтра, попри негаразди. Ти даєш сили, коли вони здаються вичерпаними. Ти ведеш уперед, коли темрява густа. Бо ти — не просто держава, а наш вибір, наша боротьба, наша віра.
Ти будеш жити, Україно. Бо ти вже живеш — у кожному, хто не здається. У кожному серці, що б’ється в ритмі свободи. Ти будеш країною щастя і добра — бо цього хоче твій народ. І ми разом це побудуємо. Бо ми — твої діти. А ти — наша мрія, наша надія. Наша Вільна Україна.
