22 березня -Всесвітній день водних ресурсів
Вода є найпростішою і звичною речовиною на планеті. В даний час 70 % території нашої планети покриті водою. При цьому пити можна тільки 1% цієї води.
Ідея проведення Всесвітнього дня водних ресурсів вперше прозвучала на конференції ООН з охорони оточуючого середовища у 1992 році, а 22 лютого 1993 року було проголошено 22 березня Всесвітнім днем водних ресурсів.
Основні цілі проведення Всесвітнього дня водних ресурсів:
- Вирішення проблем забезпечення населення питною водою;
- Інформувати суспільство про важливість охорони і збереження прісної води;
- Залучати до заходів по збереженню водних ресурсів неурядові організації і приватний сектор.
Всесвітній день водних ресурсів –є унікальною можливістю нагадати людству про надзвичайну важливість водних ресурсів для оточуючого середовища і розвитку суспільства.
Підготувала бібліотекар читального залу Первомайської міської ЦБС А. Григоренко
Книжкова розповідь «Митцю не треба нагород, його судьба нагородила»
Поделиться "Книжкова розповідь «Митцю не треба нагород, його судьба нагородила»"
Біографія Ліни Костенко – приклад для українців.
Усе своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду. Зараз вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори. Читайте цікаві факти про Ліну Костенко!
Читайте скорочено про життя Ліни Костенко в хронологічній таблиці.
1930 – народилася Ліна Костенко.
1936 – переїхала до Києва;
1937-1941 рік – навчання в школі;
1951-1956 – здобуття вищої освіти в Київському педагогічному інституті, а потім у Московському літературному інституті імені Горького;
1957 рік – виходить перша збірка віршів Ліни Костенко під назвою»Проміння землі»;
1958 рік– збірка віршів «Крила»;
1961 – збірка «Мандрівки серця»;
1963 – збірку віршів «Зоряний інтеграл», а також книгу «Княжа гора» знімають з верстки;
1965 – Костенко пише лист-протест проти постійних арештів української інтелігенції;
травень 1968 року – лист на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп про нього;
1973 рік – Ліна Костенко потрапляє в так званий чорний список інтелігентів;
1977 року – виходить перше після заборони зібрання творів Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки»;
1979 рік – опубліковано роман «Маруся Чурай»;
2010 рік – поема «Либідь», загальний наклад якої склав 14000 примірників; перший роман Костенко «Записки українського самашедшого», який викликав небувалий ажіотаж;
2011 рік – поетичні збірки «Мадонна перехресть» і «Ріка Геракліта».
Цікаві факти про Ліну Костенко
- У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму «Перевірте свої годинники». Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант «Хто повернеться – долюбить» був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію.
- Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії «Золотий письменник України», не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, а фраза»Політичної біжутерії не ношу»стала мало не афоризмом.
Письменники-ювіляри року 2020 / Березень
Леся Воронина (справжнє ім’я Олена Анастасіївна Вороніна) — українська письменниця, журналістка, перекладачка. Народилася 21 березня 1955 року в Києві. У 1979 році закінчила філологічний факультет Київського університету (заочний відділ). За роки навчання встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах. Мандрувала Україною автостопом та Польшою на байдарках (це були сплави по Мазурських озерах, польських річках і річечках). Дружина ЄвгенаГуцала.
З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна».
З 1991 року працює у дитячому журналі «Соняшник». Від 1992 року — головний редактор часопису.
Член Спілки письменників України, член Асоціації українських письменників.
Пише для дітей. Автор дитячих іронічних детективів, об’єднаних у серію «Суперагент 000»: «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях», «Таємниця золотого кенгуру», пригодницьких повістей «Пригоди голубого папуги», «Хлюсь та інші», «Таємниця Чорного озера». Під псевдонімом Гаврило Ґава написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з’являлися на сторінках журналу «Соняшник».
Літературні псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, ОленаВербна.
Перекладає з польської мови (твори СтаніславаЛема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, ГелениБехлерової та ін.)
Нині — ведуча програм на Радіо Культура. На початку 2011 року очолила щойно створене дитяче видавництво «Прудкий равлик».
Марія Антонівна Пономаренко — дитяча письменниця. Уродженка села Левків Житомирського району. Лауреат літературної премії імені Наталії Забіли.
Автор понад п’ятдесяти збірок казок, віршів, п’єс, вистав. У творах автора цікаві сюжети, образи, чимало їх присвячено найголовнішій темі — родині.
Народилася Марія Антонівна Пономаренко (Марія Антонівна Григоренко) 8 березня 1945 році в «незвичайному місці, на хуторі з дев’яти будиночків між селами Калинівка і Левків. Усього сім кілометрів від Житомира» в селянській сім’ї. Коли Марії було десять років, батьки переїхали до Житомира, де майбутня поетеса навчалась у середній школі № 30.
Після закінчення школи Марія пішла працювати на Житомирський льонокомбінат і вступила заочно на факультет журналістики в Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка. А згодом на комбінаті відкрилась редакція багатотиражки «Текстильник Полісся» та радіомовлення, де Марія почала працювати журналістом.
Свою першу казочку «Подарунок» написала у 28 років. Друкувати свої твори почала у газетах «Комсомольська зірка», «Радянська Житомирщина». Сюжети для дитячих віршів і оповідань, — як зізнається Марія Антонівна, — підказувало саме життя. Хтось із письменників сказав: «Для дітей треба писати краще, ніж для дорослих, адже дитина сприймає світ без найменшої фальші».
Талановитий письменник для малечі – довірливий співрозмовник. Твори такого митця не залежуються на поличках книгарень і бібліотек. До таких дитячих письменників належить Марія Пономаренко. Вірші поетеси у простій для дитячого сприймання формі навчають малят важливим речам: любити маму й тата, дбайливо ставитись до рідної природи, змалечку працювати. Її твори часто друкуються в державній та обласній пресі. Понад 200 казок прозвучало на українському радіо у «Вечірній колисанці», її твори друкувались у журналах: «Малятко», «Барвінок», «Юний натураліст», «Старшокласник», згодом — «Дзвіночку», «Пізнайко».
Творча праця Марії Пономаренко та її активна життєва позиція сприяють розвитку світогляду та формуванню духовності української дитини.
Працює Марія Пономаренко і в драматургії для дітей. У Житомирському академічному театрі ляльок з успіхом йдуть її вистави: «Весела квампанія», «Котигорошко, або казка про добро», «Операція — ситуація», «Новорічна казка, або Зустріч з Дідом Морозом».
Разом з композитором Іваном Островерхим створено 300 пісень, дитячу оперу «Іменини кози Мокрини», яка вийшла окремою книжкою, музичні казки «Зарядка для сина», «В ліс прийшла красуня Осінь», «Намисто для тітки Сойки», «Котить заєць капустину» та інші. Марія Антонівна подарувала Україні чотири авторські читанки — «Подарунок», «Жайвір», «Усміхнений сонях», «Сонячна країна». Дві останні видані у Тернопільському видавництві «Навчальна книга — Богдан», як додаток до теми збереження здоров’я для школярів 1-4 класів. В читанці «Сонячна країна» скоро побачить світ її «Християнська абетка».
Нещодавно в пані Марії з’явилось ще одне захоплення — вона почала малювати. Хоча досі ніколи й пензля в руках не тримала. А тепер розмальовує горнятка, гладишки, і на її картинах розквітають усміхнені соняхи, лілеї, пламеніє жаром калина, посміхаються до людей блакитні птахи… Як вона казала: «Це найбільше з моїх див. Я ніколи не тримала пензлика в руках. І коли б хто сказав, що зможу малювати, — не повірила б.
Різнобічність її письменницького таланту надзвичайно широка. Вся її майстерність та поетична творчість дуже образна, поетичне рідне слово доступне для сприйняття та зрозуміле і цікаве дітям, завдяки чому вони із задоволенням читають її читанки, слухають її казки, вчать та декламують її вірші, співають пісні, ставлять музичні сценки та опери. Адже її твори для дітей, в першу чергу відтворюють християнську мораль: чесність, порядність, виховують любов до батьків, до рідної землі, до України, сприяють формуванню інтелектуально-розвинутої особистості кожної дитини, популяризації книги та дитячого читання.
У лютому 2011 року Марії Антонівні Пономаренко присуджено літературну премію імені Лесі Українки за твори «Жайвір», «Сонячна країна — моя Україна», «Усміхнений сонях».
Іван Іванович Білик (1 березня 1930, Градизьк, сучасна Полтавська область — 27 листопада 2012, Київ) — український письменник, історичний романіст, перекладач болгарської літератури, лауреат Шевченківської премії (1991).
У 1950-ті роки вчителював у сільській школі, безуспішно намагався поступити на архітектурний та історичний факультети, до театрального інституту. 1961 року закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях газет («Робітнича газета», «Молодь України», «Літературна Україна»). Друкувався з 1956 року. Член Спілки письменників України з 1967 року. Автор сенсаційних українських історичних романів радянських часів — «Меч Арея» (1972) і «Похорон богів» (1986).
Відразупісля видання обидві книги стали бестселерами. Втім, «Меч Арея» 1972 року заборонили та вилучили з бібліотек, нерозпродані примірники — з книгарень (встигли знищити 5 тисяч примірників — із 65 тисяч накладу). Письменника примусили звільнитися з роботи в редакції «Літературної України» (3,5 роки був безробітним, лише 1976 р. вдалося влаштуватися в редакцію часопису «Всесвіт» на посаду «секретар-друкарка»), позбавили права друкуватись, піддали цькуванню в пресі.
Після того книжка в СРСР поширювалася «з рук у руки», але була перевидана за кордоном — у Канаді, Америці, Великобританії та інших країнах. На теперішній час витримала 15 перевидань (в тому числі 9 — за кордоном).
Відомий також як перекладач творів сучасних болгарськихписьменників (Е. Коралова, Е. Станева, П. Вежинова, А. Гуляшки, І. Давидкова, І. Петрова, К. Калчева, Б. Димитрової, Б. Райнова, М. Марчевського та інших).
Помер 27 листопада 2012 року після тривалої хвороби у віці 82 років.
«Єднаймо душі словом Кобзаря» — марафон
З нагоди дня народження Тараса Григоровича Шевченка та 180-річчя видання першого «Кобзаря», 12 березня Первомайська дитяча бібліотека-філія №2 долучилась до Всеукраїнського марафону дитячого читання «Єднаймо душі словом Кобзаря»( #Діти читають Кобзаря — 2020). Бібліотекар Олександр Мінін завітав до групи продовженого дня (вихователь Наталія Лєсних) Первомайської загальноосвітньоїшколи І ступеня № 11. Учням було запропоновано голосне читання «Іду з дитинства до Тараса». Бібліотекар розповів дітям про життєвий та творчий шлях геніального українського митця, а потім юні шанувальники кобзаревого слова виразно читали найвідоміші поетичні твори Т.Г. Шевченка.
«Поезія – це струни відчуттів, це музика Вселенської любові»
Поделиться "«Поезія – це струни відчуттів, це музика Вселенської любові»"
Літературний диліжанс
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родин і вчителів. Друкуватися почала в шістнадцятирічному віці. Видала українською мовою поетичні книжки «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989). Роман «Маруся Чурай» приніс Л. Костенко справді всенародну славу. Разом зі збіркою „Неповторність“ (1980), вони у 1987 році були відзначені Державною премією ім. Т. Шевченка.
Ліна Костенко – жива легенда. Її твори вивчаютьу школах та університетах. Попри таку популярність, поетеса не любить надмірної уваги до себе. Вона навіть відмовилася від звання Героя України — «політичної біжутерії не ношу». Каже, що просто робить свою справу, адже поклик письменника – писати.
Вшановуючи поетесу, бібліотекар читального залу Первомайської міської бібліотечної системи Антоніна Григоренко провела «Літературний диліжанс», присвячений ювілею Ліни Костенко в Первомайському промисловому професійному ліцеї. Вона розповіла про творчий доробок поетеси та прочитала кілька її віршів. А ще розповіла про Первомайське літературне об’єднання «Зажинок» та місцевих поетів. А вихованці ліцею прочитали вірші, які вони підготували. Тут звучали вірші і Миколи Вінграновського, і Олега Каніфольського, і Антоніни Григоренко.
А ще була підготовлена виставка книг з творами Ліни Костенко та місцевих поетів, які бібліотекарка представила публіці. Також запросила усіх присутніх до бібліотеки.
Зустріч пройшла в теплій невимушеній обстановці.
Бібліотекар Первомайської міської бібліотеки Антоніна Григоренко
Цикл майстер-класів для дітей
Чудовими майстер класами порадували викладачі дитячої художньої школи жителів нашого міста. Для дітей на протязі лютого було проведено цікаві професійні заняття з виготовлення подарунків та сувенірів.
Майстер-клас «Вітальна листівка» провів викладач дитячої художньої школи Смольніков О.В., а Косовська О.Д провела майстер-клас «Букет для матусі».
Мистецьке ВІЧЕ «Іменини Пророка»
Тарас Шевченко змушує нас, українців, замислитись над своїм корінням, визначитись, звідкіля ми походимо? Де знаходимось? Куди прямуємо? Без відповіді на такі ключові запитання наше життя втрачає зміст та перетворюється на існування. А Чернеча гора у Каневі стала Всеукраїнським олтарем, на який покладено найвищі національні цінності нашого народу.
9 березня, в день 206-ої річниці з дня народження Т.Г. Шевченка, в читальній залі міської бібліотеки, спільно з ЦКіД ім. Є. Зарницької, проведено мистецьке віче «Іменини Пророка». В заході взяли участь представники міської влади, учнівська та студентська молодь, військовослужбовці та містяни. Пророчі слова Шевченка і сьогодні є сучасними, вони відгукуються на нові тривоги та болі українського народу. Шанують і вивчають Великого Кобзаря усі покоління українського народу: від молодих нащадків до посивілого великопомного покоління. Доказом цьому слугують виступи учасників народного хору ветеранів війни та праці (керівник – Петро Карпук) та народного ансамблю української пісні «Червона калина» (керівник – Ольга Попова). А поетичний діалог у виконанні Ігоря Головатенка та Миколи Кмітевича згадав світочів української нації – Тараса Шевченка й Лесю Українку, бібліотекарка Тетяна Войцеховська виконала танок «Вечірня зоря». І квіти, що лягли до пам’ятника Великого Кобзаря, стали даниною поваги шани і пам’яті від сучасників. До уваги присутніх презентовано виставку (приурочену 180-річчю видання першого Кобзаря у 1840 році) «Кобзар- велич Тарасового слова».
Понадвікова товща часу не стане стіною між нами і поетом. На відміну від небесних світил, які даленіючи, дають нам все менше світла і маліють самі, світила духу людського віддаляючись роками, виростають і посилають все більше і більше променів. Саме такою є наша духовна зоря— Тарас Шевченко. Він був і залишається зі своїм народом, з Україною, він навічно оселився в серці кожного з нас.
Кобзар належить усьому світу
Як би хто задумав створити рейтинг найвідоміших книг України, то без сумніву «Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка був би на першому місці. Як і годиться славетній книзі, «Кобзар» мав безліч перевидань, загальний наклад примірників обраховується мільйонами. За життя Тараса Григоровича збірка поетичних творів «Кобзар» виходила тричі і доповнювалася новими поетичними творами поета. За радянської влади творчість Шевченка використовувалася в ідеологічних цілях. Відповідно і його «Кобзареві» була надана своя ідеологічна інтерпретація. В Радянському Союзі «Кобзар» перевидавався 124 рази.
В сучасній, незалежній Україні «Кобзар» перевидавався декілька разів. В основному це гарні, привабливі видання, надруковані на хорошому папері, чітким виразним шрифтом, в твердій обкладинці, з гарними ілюстраціями відомих українських художників: Василя Касіяна, Івана Марчука, Володимира Гарбуза.
В міській бібліотеці філії №3 бібліотекар Людмила Волох створила виставку однієї книги « Кобзар Т. Г. Шевченка»
В книжкових фондах міської бібліотеки філії №3 є декілька видань збірки, найстаріше 1962 року видання, так звана фототипія в перекладі з грецького — зразок, першого видання «Кобзаря» 1840 року без жодних змін і виправлень, навіть відтворений формат – середній.
Є в фондах бібліотеки і видання подароване колегою з міста Біла Церква, директором міської бібліотеки Ганною Григорівною Нагорною «Кобзар білоцерківський». В чому унікальність цього видання? Книга видана в 2014 році, з нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. В передмові розповідається про історичне дослідження місцевих краєзнавців, стосовно перебування поета в місті Біла Церква. Видання містить не тільки твори самого поета, а й твори місцевих авторів присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку.
Всіх шанувальників творчості Шевченка запрошуємо до міської бібліотеки філії №3 для більш детального ознайомлення з поетичною спадщиною Тараса Григоровича Шевченка.
До жіночого свята: літературно-музичний альманах «Перед ними схилявся весь світ»
Поделиться "До жіночого свята: літературно-музичний альманах «Перед ними схилявся весь світ»"
Воістину небесна і земна,
Заквітчана і терном і барвінком,
Свята і грішна, рідна, чарівна
Повіки слався, українська жінка!
Четвертого березня в читальній залі міської ЦБС відбувся Літературно – музичний альманах «Перед ними схилявся весь світ». Можна навести чималий список жінок, які прославляли рідну землю. Ведучий заходу Микола Кмітевич розповів присутнім про таких видатних жінок в історії як: Роксолану, Катерину Білокур, Лесю Українку, Ліну Костенко, Єфросинію Зарницьку, Раїсу Кириченко та Ніну Матвієнко. На святі були присутні учасники клубів «Первомайські обрії» й «У ритмі танцю», яких вразили віртуозною грою на гітарі вихованці викладача Тетяни Шелест ДМШ №1: Софія Козловська та Олексій Ільїн (Лауреатів Всеукраїнських та Міжнародних фестивалів і конкурсів). Своєю особливою майстерністю й емоційністю виконання глядачам до вподоби стали вихованці Ганни Клопотовської ДМШ №1 Калашнікова Юлія й Тимченко Єлизавета, а пісню «Журавка» у виконанні Крістіни Обертун підспівували усі глядачі.
Присутні, також мали змогу ознайомитись з виставкою-інсталяцією «Для Вас любі жінки» і книжковою виставкою «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає» — присвячену видатній жінці України Лесі Українки.
Тож, дорогі жінки, нехай втілюються у життя ваші найзаповітніші мрії, нехай поруч з вами завжди будуть лише гідні люди, щоб кожен прийдешній день ви зустрічали з посмішкою, з передчуттям радості, і щиросердечним спокоєм!
