Напевно, чи не кожна українська родина безпосередньо або через найближчих друзів та знайомих відчула, що є біля нашого кордону такий народ, який чуже горе може сприйняте як своє, який готовий зарадити у біді та поділитися усім, що у нього є. Польща відкрила свої кордони для український жінок та дітей, що рятувалися від війни та геноциду. Українців пропускали до Польщі без закордонних паспортів, місцева влада та волонтери розгорнули незліченну кількість притулків, пунктів допомоги всім, чим треба, прості поляки привозили теплий одяг та їжу для біженців. Польські телефонні компанії випустили спеціальні стартові пакети мобільного зв’язку, які безкоштовно роздавалися українцям, було прийнято рішення про безплатний проїзд усіма видами наземного транспорту.
Волонтерські пункти для допомоги та орієнтації українців було організовано на усіх залізничних та автовокзалах. Масовими були випадки, коли прості поляки, почувши українську мову, оплачували біженцям рахунки у закладах харчування та магазинах. Чимало поляків, щоб прискорити та полегшити евакуацію, приїжджали своїми автомобілями в наші прикордонні області та забирали з собою українців. Польська влада ухвалила закони та постанови, які фактично прирівняли статус українців у Польщі да статусу поляків, це стосувалося і медичного обслуговування, і отримання грошової допомоги, можливості винаймати житло та влаштовуватися на роботу.
Кордон став прозорим для українців, їхнє перебування в Польщі зробили настільки комфортним та безпроблемним, наскільки це можливо, ба навіть більшим. У бік України з польського боку широкии потоками пішла не лише гуманітарна допомога та гроші, обсяги яких обчислюється сотнями тон та сотнями мільйонів. Поляки дали Україні, скільки змогли, зброї, боєприпасів, військового спорядження, медикаментів.
Вже 12 березня 2022 року було ухвалено Законі Республіки Польща “Про допомогу громадянам України у зв’язку зі збройним конфліктом на території цієї країни”, згідно якого українцям, які опинилися на території Польщі внаслідок війни, було забезпечено державні гарантії та захист у таких обсягах, які фактично урівнювали їх у правах з громадянами Польщі, хіба що за виключенням права обирати та бути обраним до представницьких органів.
Польща і Україна – держави без кордону
5 травня 2022 року президент Польщі Анджей Дуда сказав, що Україна “на десятиліття, а може, дай Боже, на століття братська для Польщі держава, і як, сподіваюся, пророчо сказав Володимир Зеленський, між нашими країнами — Польщею та Україною — не буде більше кордону. Цього кордону не буде! Щоб ми жили разом на цій землі, будуючи та відбудовуючи спільно своє спільне щастя та спільну силу, яка дозволить відбивати будь-яку небезпеку або будь-яку можливу загрозу”.
Під час свого виступу у Верховній Раді України 22 травня польський президент заявив: “Я хотів би, щоб ви знали, що ваші рідні, батьки, діти, які були змушені виїхати до Польщі, не є у нашій країні біженцями. Це – наші гості. І вони у Польщі у безпеці”.
Того ж дня, на знак подяки, указом Володимира Зеленського польське місто Жешув, мешканці якого масово надавали допомогу українцям, отримало почесне звання «Місто-рятівник». Польща прийняла не менше як 2,5 млн. українців, чимала кількість українських біженців скористалося наданою Польщею можливістю безкоштовного транзиту, для виїзду в інші країни Європи. Якщо раніше Польщу критикували за обмеження по відношенню до мігрантів, то, з початком російського вторгнення критики замовкли, адже виявилося, що польський народ і польська держава відгукуються на справжню біду, як ніхто інший.
Як колись, у 1920 році, кулемети і гармати частин генерала армії УНР Марка Безручка зупинили наступ російських більшовиків під Варшавою, так і сьогодні польські танки та гаубиці «Краб», передані ЗСУ, зупиняють чергову російську навалу на Європу.
Закон вдячності та відчинених дверей
11 липня президент України подав на розгляд Верховної Ради законопроект, який фактично віддзеркалює положення польського закону про допомогу українським втікачам від війни, та присвоїв звання «Місто-рятівник» ще одному польському місту – Перемишлю. 19 липня ВРУ прийняла у першому читанні, а 28 липня, у другому та остаточному, закон «Про встановлення правових та соціальних гарантій для громадян Республіки Польща, які перебувають на території України».
За нормами цього закону громадяни Польщі можуть перебувати на території України впродовж 18 місяців та користуватися усіма правами й свободами, як і громадяни України: влаштовуватися на роботу без спеціального дозволу, реєструватися та отримувати номер облікової картки платника податків, провадити господарську діяльність. Громадяни Польщі мають право здобувати освіту на рівні з громадянами України, отримувати соціальні виплати, допомогу з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та медичне обслуговування.
Зрозуміло, що це найменше, чим можуть сьогодні віддячити польському народові українці. Триває війна, багато з тих можливостей, що надані у прийнятому законі, сьогодні, з об’єктивних причин, не можуть бути використані. Проте цей закон має суттєвий символічний зміст, його прийняття остаточно перегортає темні сторінки нашої спільної історії та закладає підвалини для післявоєнного розвитку. Нам, потім, по війні, доведеться наново подивитися на роль і місце окремих діячів та подій давнини, виробити іншій формат стосунків в економіці, політиці, військовому та безпековому співробітництві.
Усе це обов’язково буде, але шлях на остаточне примирення, усвідомлення спільної долі наших народів у складі об’єднаної Європи, необхідність підтримувати дружні стосунки – цей спільний, пліч о пліч, щлях українців і поляків, сподіваймося, є остаточно визначеним та незворотнім.
Щиро дякуємо, брати наші й сестри!
Здається, «Мазурка Домбровського» – гімн Польщі – чи не єдиний серед державних гімнів, у тексті якого, поряд з пафосними словами, раптом з’являється і так природньо сприймається строфа про розчуленого батька, який звертається до своєї доньки:
«Вже там тато своїй Басі
Каже заплаканий:
Слухай-но – то певно наші
Б’ють у барабани».
Це так по-людські, так близько, так відгукується й в українських душах, так зрозуміло нам, що не дивно, до кого ми звернулися по допомогу та прихисток, інтуїтивно відчуваючи, що поляки не зрадять і простягнуть руку допомоги
Брати і сестри, найкращі друзі, кровні родичі – будь-який позитивний епітет стосовно поляків не може висловити усю гаму емоцій, усю щиру вдячність, які відчувають та яким ніколи не зрадять українці. З вашою допомогою, польські брати й сестри, ми переможемо і обов’язково віддячимо, і словами, і ділами. Низький уклін вам, наша шана, наша дяка, наша дружба назавжди і навзаєм!
Автор: Микола Кмітевич
