Не забувайте мріяти щодня.
Не забувайте посміхатись горю,
Усміхнені вуста - це та броня,
Яку не зломить навіть ваша доля.
Ліна Костенко.
Лі́на Васи́лівна Косте́нко – народилася19березня 1930, Ржищів, Київська округа, — українська поетеса-шестидесятниця, письменниця), дисидентка. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Ордену Почесного легіону (2022).
У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури.
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979), Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року.
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
