Центр культури ім.Є.Зарницької презентували віртуальну виставку майстрів Первомайської громади «Вже ніхто не знищить Україну в тобі, в мені, у кожному із нас» до річниці незаконного вторгнення росії в Україну.
Мета проєкту – підтримати творчих особистостей та привернути увагу до здобутків митців Первомайської громади. На прикладах авторських робіт, виготовлених під час повномасштабного вторгнення Росії. починаючи з 24 лютого 2022 року, показати патріотичний настрій, непохитність і незламність духу митців.
В онлайн-форматі вони презентували свої роботи та розповідали власні історії війни, Кожна робота, що народилася у холодних бомбосховищах при свічках, має свій меседж. Творчі вироби покликані розповісти правду, подарувати віру в Перемогу, підтримати і заспокоїти.
Для виставки свої роботи представили 10 митців. До експозиції увійшло 80 виробів мистецтва. Майже усі вони експонуються вперше.
У кожного своя пережита історія війни, і тільки одне у нас бажання – Перемога!
1. Майстриння Світлана Федорівна Капацина проживає в Кам’яному Мосту працює в Центрі культури ім..Є.Зарницької, потяг до мистецтва був з дитинства. Перші роботи були виконані гачком під керівництвом вчителя гурткової роботи, тому в подальшій роботі мріяла працювати з дітками та прививати любов до прекрасного. Підчас війни не полишала свої вихованців та творчу діяльність, проводила уроки в укритті та відволікала дітей від жахіть війни. Сама Світлана Федорівна перейнялася лихоліттям війни та трансформувала тривоги у свої вироби. Є активною учасницею всіх ярмарків – продажів в місті. Любить створювати красу з якою могли б погратися діти.
2.Олена Дмитрівна Смольнікова проживає в місті Первомайськ та є викладачем образотворчого мистецтва Дитячої школи мистецтв. Майстриня вважає любов до своєї країни можна прививати ледь не з пелюшок, тому і почала в’язати гачком дитячі іграшки нашої ідентичності, вони є повністю безпечні для діток та виготовлені з проти алергенного матеріалу. Зі слів самої Олени Дмитрівни: «від початку війни в мені прокинулась усвідомлення національної самоідентичності».
3. Ганна Віталіївна Халджаєва, майстриня дитячої школи мистецтв, але навчає дітей мистецтву живопису. Підчас війни почала в’язати дитячі іграшки. Як розповідає Ганна Віталіївна її серце країлось від болю коли бачила по телевізору як страждають діти, під час бомбардувань рідної країни, гинуть батьки і діти залишаються сиротами. І хоч якось розрадити біль втрати, майстриня виготовляє та дарує діткам дитячі ляльки, частинку своєї творчості.
4. «Поезія моєї души» так сором’язливо називає свої роботи добра, чуйна, щедра та багата душею жінка, майстриня з с.Чаусове Друге Тетяна Леонідівна Романюк, яка весь свій вільний час віддає улюбленій справі – вишивці. Ця неймовірна жінка вкладає у свої роботи любов та майстерність, ніжність та тепло власної душі. З 24 лютого майстриня не полишила улюбленої справи, а в кожну свою роботу вкладала молитву за Україну. Як каже сама Тетяна Леонідівна «мені гріло душу думка, можливо моя молитва допоможе нашим воїнам у скрутны години і приказувала: Боже збережи українського сина та поверни його живим до родини».
5. Гвоздицька Людмила Георгіївна – проживає в селі Кам’яна Балка. З 1990 року займається в’язанням) спочатку це було для своїх дітей, а далі стало не лише її хоббі, а й видом рукоділля, тому почала в’ язати речі під замовлення як дітям так і дорослим. Підчас повномасштабного вторгнення РФ в Україну почала в’язати на потреби ЗСУ.
6. Косовська Людмила Альбінівна проживає в селі Кам’яна Балка . Працювала майстром по пошиву жіночої одежі на підприємстві. До цього часу приймає замовлення не лише від жителів нашого села, а й ближчих сіл. Початок війни пережила важко, але швидко зрозуміла, що треба допомагати чим може: в’яже шкарпетки, рукавички, а коли вистачає часу то і вишиває рушники, як обереги для наших воїнів.
7. Малюк Лідія Миколаївна. Народилася в селі Грушівка . З народженням донечки почала виготовляти прикраси зі стрічок – резиночки для волосся, брошки, віночки. З часом це захоплення переросло у справу її життя. Її вироби користувались попитом серед односельчан, відтак і виникало бажання творити все більше і відшукувати нові дизайни. З початком війни в Україні, серце майстрині оповив страх. Постійні повітряні тривоги викликали занепокоєння за долю своїх дітей, і вона на деякий час виїхала до Фінляндії. Лідія і там не полишає улюбленої справи. Виготовляє свої роботи та бере участь у благодійних акціях, допомагаючи волонтерам збирати кошти на потреби ЗСУ, та людей, які постраждали від війни. З вірою у Перемогу!
8. Малішевська Галина Дмитрівна. Народилася в селі Грушівка. На її долю випало багато випробувань. Дитинство, під час Великої Вітчизняної війни та руїни. Маленькою не розуміла про свою бідність, але по життю намагалася досягти кращого. Проте довгими зимовими вечорами знаходила розраду у вишивці. Починала з рушників, стібок за стібком перекладаючи красу рідного краю на полотно. Безліч робіт вишито вправними руками майстрині-самоучки: рушники, подушки, сорочки та ікони. Коли почалась війна в Україні повірити не могла, що доведеться пережити цей жах знову. Рятувалась від страху і тривоги улюбленою справою, і тепер основна увага майстрині прикута саме до ікон. Вишиваючи, подумки молить Господа за настання миру в рідній стороні.
9. «В’язання та пошиття аксесуарів зі шкіри для мене —медитативний процес» – майстриня Марина про своє хобі під час війни. Майстриня Марина вже понад 15 років створює красиві вироби з різних матеріалів. Вона розповіла працівникам бібліотеки про те, що її надихає, у чому особливість її виробів,а також яка їхня роль під час війни. «То був мій острівець спокою, де я могла зануритися у себе». Життя дівчини, як і мільйонів інших українців, змінило злощасне 24 лютого. Перші тижні повномасштабної війни дались емоційно дуже важко. Саме усвідомлення того, що відбувається, впливало на неї. Тоді вона відчувала, що ніхто, окрім неї та улюбленої справи її не заспокоїть. Навіть під час повітряних тривог не забувала взяти з собою свій улюблений гачок та клубок з нитками в укриття. З часом її вироби ставали все більш патріотичними. Щоб підтримати українців, мисткиня, створює свої геніальні вироби, продаючи їх передає кошти на фронт військовим, а також постраждалим від війни цивільним. Вона вірить, що це підтримує психологічний стан та дарує сили продовжувати боротьбу за незалежність.
10. Майстриння з села Кам’яний міст Альона Райхер багато років пропрацювала майстром по манікюру. Прохання доньки виготовити прикрасу з бісеру спонукало майстриню до роботи з цим матеріалом. Підчас повномасштабного вторгнення РФ в Україну жінка відволікалася від важких думок роботою. Є активно учасницею ярмарків – продажів на підтримку ЗСУ.