Понад два століття живуть в українській літературі твори веселого полтавського мудреця Івана Петровича Котляревського. Творчість Івана Котляревського ознаменувала собою початок нової ери української літератури. Із порівняно невеликого за обсягом його творчого доробку починається потужний рух національного відродження.
Поема «Енеїда», над якою Котляревський працював майже три десятиліття (до кінця свого життя), стала епохальним за своєю громадською i художньою значущістю явищем у духовному житті українського народу. «Енциклопедією українського життя VIII століття» назвав її Максим Рильський.
В Первомайській публічній бібліотеці експонується виставка однієї книги– «Безсмертна “Енеїда” (підготовлена бібліотекарем С.Швець), що розповідає про видання цього твору з різних епох, проілюстровані різними художниками.
Творчо скориставшись сюжетом Вергілієвої “Енеїди”, Іван Котляревський створив травестійну поему, характерною особливістю якої є навмисна невідповідність між темою твору та її мовним втіленням: римські боги і герої у Котляревського розмовляють жаргоном українських семінаристів ХVIII ст. Український поет написав оригінальну поему з українського життя, пройняту народною традицією.
«З появою «Енеїди» забуте і закинене під сільську покрівлю слово, наче фенікс з попелу, воскресло знову» (М. Коцюбинський).
