Старий новий рік виник через зміну календарів з юліанського (старий стиль) на григоріанський (новий стиль). Перехід на новий календар передусім був зумовлений зміщенням дня весняного рівнодення, в залежності від якого визначалася дата святкування християнської Пасхи. Крім того, початок сільськогосподарських робіт теж залежав від календаря; дійсний день народження людини; багато архітектурних задумів орієнтувалися на дні рівнодення або сонцестояння. Через розбіжності між юліанським і тропічним календарем (тропічний рік – це відрізок часу, за який сонце робить один цикл зміни пір року), день весняного рівнодення поступово зміщувався на все більш ранні дати. Так, вже у XVI столітті, різниця між тропічним і юліанським календарем складала вже близько десяти діб. В наш час, 1 січня, Новий рік, відзначають на 13 днів раніше. Однак православна церква відмовилася від нововведень і разом з вірянами продовжує відзначати свята за старим стилем.
Напередодні Старого нового року (у ніч з 13 на 14 січня за новим стилем) відзначають Щедрий вечір. За християнським календарем в цей день вшановують преподобну Меланію-римлянку, яка відзначалася великою набожністю, аскетичним способом життя та творінням чудес. Свято Маланки (або Меланки) — покровительки молодих дівчат — увійшло в календар українців десь у середині ХІІІ століття. Більш того, самі святкування та обряди асимілювали з язичеськими обрядами, пов’язаними із богинями домашнього вогнища та опікунками жінок.
Ввечері 13 січня у церквах відбуваються урочисті Богослужіння, щоб наприкінці року подякувати Богові за підтримку у минулому році й попросити благословіння на наступний. Як і на Святвечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі називають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка. Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю — щедру. Господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників. Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів відбуваються після заходу Сонця. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати. На Меланки ходять також і парубоцькі гурти. Вони називаються «водити Меланку». Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Маланкою.
А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком. Перший посівальник – обов’язково має бути хлопець, на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням посівати дівчатам не годиться. За прикметою, у цей день вдома обов’язково треба мати грошовий запас та не давати в борг.
Також, 14 січня християни східного обряду здійснють літургію на честь Василія Великого. Свято триває один день і є одночасно завершенням торжества Різдва Христового.
Святитель архієпископ Василій залишив нащадкам безліч богословських праць: дев’ять бесід на Шестиднів, 16 бесід на різні псалми, п’ять книжок на захист правдивого вчення про Святу Трійцю, 24 бесіди на різні богословські теми, сім аскетичних трактатів; правила чернечі; статут подвижницький; дві книги про Хрещення; книгу про Святого Духа, кілька проповідей та 366 листів різним особам. Все життя до самої смерті (у 379 році) Василій вів боротьбу із Аріанським вченням, яке мало потужну підтримку імператора Флавія ЮліяВалента. Церква виділяє три основні його чесноти, які характеризують життя Святителя: Великий Архіпастир Церкви, Великий Законодавець чернечого життя і Великий своєю святістю. Частка мощей святителя Василя і понині перебуває в Почаївській Лаврі. Чесна глава святителя Василія благоговійно зберігається в Лаврі святого Афанасія на Афоні, а правиця його – у вівтарі храму Воскресіння Христового в Єрусалимі.
