До 35- річчя з дня аварії на Чорнобильській АЕС бібліотекарі читального залу Первомайської міської бібліотечної системи підготували тематичну книжкову виставку «Дзвони Чорнобиля» та Еко репортаж «Чорнобиль: чи є життя після апокаліпсису», а бібліотекари абонементу виставку реквієм « Дзвони Чорнобильські душу тривожать»
Тут тепер все не так. Тут годинник стоїть. Здичавілі троянди схилили голівки до бруку. Буде день. І зірки будуть тихо котитись на схід. І тремтітимуть віти. І скотяться сльози на руки. Розтечуться між пальців як віск... Ой як серце щемить. І осінній туман холодком не торкнеться облич, І пожовкла трава вже не та – нежива і байдужа. Чорні зграї ворон тут сидять на розлогих гілках, Та й вони, щоб поїсти нечасто сюди залітають. А тепер ні птахів, ні людей, ні дитячого сміху немає. Тихо-тихо забуті дороги стоять як хрести, Світ розп`ятий до ніг, наче спомин ляга полинами. Більше в зону відчудження люди не можуть прийти Щоб ростити дітей і поля засівати хлібами. Всюди пустка німа. Все в густих бур`янах, Що ростуть біля диких самотніх осель, як тривоги. Тихо стогнуть хати на холодних осінніх вітрах І промерзлими більмами вікон господарів кличуть з дороги. Тут в навколишніх селах сполохано дзвони гудуть, На півсвіту історія свічкою сумно згорає. Всюди свідки страхіть здичавілі собаки снують Та ще кетяг калини, як вічний вогонь запалає. ( Антоніна Григоренко) Через 35 рік після Чорнобильської катастрофи дика природа стала повноправним господарем покинутих міст, сіл і полів, стверджують дослідники зони відчуження та ліквідатори. До квітня 1986 року нинішня Чорнобильська зона була чи не найбільш освоєною частиною українського Полісся. Всі придатні ділянки були розорані, їх оточували дренажні канали, переважна більшість лісів у цій місцевості були штучно насадженими, довкола міст Чорнобиль і Прип’ять , були промислові майданчики та дачні селища городян. Нині покинуті поля поступово заростають лісом, а дренажні системи стали царством бобрів. Ці працьовиті тварини перегороджують колишні канали своїми загатами, і колись осушена місцевість знову стає заболоченою, а це приваблює болотних птахів та інші види тварин, характерних для диких куточків Полісся. Хатка бобрів – на відстані кілометра від зруйнованого енергоблока ЧАЕС. Ці водні тварини активно обживають технологічні водойми Чорнобильської АЕС, не заважає радіаційний фон іншим мешканцям зони – лосям, козулям, вовкам, лисам і рисям, які вільно почуваються як у покинутих населених пунктах, так і в лісах довкола них. «Природа після аварії дійсно дуже змінилася у позитивний бік. Природні комплекси відновилися до того стану, який вони мали тут у ХVII-XVIII століттях. З-поміж місцевої фауни найбільш щільні комунікації у працівників зони – з дикими свиньми. Бо це є один з найбільш поширених видів», – визнає працівник зони відчуження. Перша територія, куди осів радіоактивний пил під час аварії на ЧАЕС – ліс біля в’їзду до міста Прип’ять. Старі сосни вмерли одразу ж: мертва хвоя набула рудого кольору, звідти і пішла назва «Рудий ліс». Нині більшість тих дерев зрубані й захоронені, над ними висаджені нові, однак рівні радіації тут досі високі. Свійські тварини та деякі види тварин, яких вважають супутниками людини, у Чорнобильській зоні відчуження зникли, їх поступово витіснили представники дикої фауни Полісся. В Рудому лісі поселилися не лише комахи та гризуни, а й інші види, характерні для українських лісів. Це і хижаки, і копитні, які заходять у цю частину зони . Дика рослинність панує і вулицях Прип’яті, на асфальті та навіть на дахах будинків. Біологи стверджують, що тут утворилася унікальна для Полісся екосистема, більше характерна для скелястих гірських масивів: хижі птахи гніздяться на балконах, як на скелях, рисі та кабани використовують квартири нижчих поверхів як природні печери. Колишній міський стадіон став густим молодим лісом, де знаходять притулок лосі, олені та козулі. Упродовж кількох років ставок -охолоджувач ЧАЕС, який займає площу понад 20 квадратних кілометрів, поступово втрачав рівень води, після того, як припинила роботу насосна станція. Нині вода впала на кілька метрів, і дно ставу покрили піщані коси, озерця та болота, де заселилися численні види риб та водно-болотних птахів. Природна цінність цієї території зростає, можливо, варто буде зробити її заказником або заповідником, який охопить дві третини зони відчуження, повідомив голова Національного екологічного центру України Ярослав Мовчан: «Створення Чорнобильського біосферного заповідника – це позитив, це перемога конструктивних екологів. По-перше, Чорнобильська зона таким чином отримує додаткові можливості для виконання своїх базових функцій: бути бар’єром для винесення радіонуклідів з цих територій. На більшості зони буде мінімізована будь-яка господарська діяльність, – визнає еколог. – А також є шанс зберегти зону в нинішньому вигляді для нащадків як резервуар біологічних видів, екосистем, водойм, боліт… І в майбутньому це може стати основою для створення ще більшої природоохоронної території». Покинуті населені пункти у Чорнобильській зоні дедалі більше схожі на звичайні лісові хащі.Але найважливішим, уточнює Ярослав Мовчан, є питання, хто саме опікуватиметься розвитком заповідника. Якщо це будуть «надійні люди, які щиро дбають про охорону природи», то зона відчуження стане острівцем українського Полісся, яке збережеться у первісному вигляді для майбутніх поколінь. Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 року призвела до одного з найбільших у світі викидів радіації і до масового радіаційного забруднення територій, з яких виселили близько 200 тисяч населеня. Зони відчуження були створені на території Київської області в Україні, Гомельської та Могилівської областей Білорусі, а також у Брянській області Росії. Безпосередньо від вибуху і при гасінні пожежі загинула 31 людина, понад 200 було госпіталізовано. Водночас точну кількість людей, які передчасно померли або втратили здоров’я внаслідок аварії, підрахувати неможливо. Окрім смертей, хвороб та відселення цілих міст і районів, Чорнобильська катастрофа дала досить несподіваний побічний ефект: відродження дикої природи у її первісному вигляді. Цей феномен привертає увагу не лише українських, а й світових науковців. Чорнобильський заповідник, за задумом Мінприроди і Державної агенції з управління зоною відчуження, має стати майданчиком для їхньої роботи.
