Всі ми вже звикли до того, що 1 квітня треба обов’язково пожартувати над друзями, рідними. Зрозуміло, що жарт має бути доречним та без негативних наслідків (на зразок синців у жартівника чи сердечного приступу в людини, яку розвели в цей день). Але ж звідки прийшло до нас це свято та як його відзначають у світі? Історія Дня сміху починається ще в античний час. На думку деяких дослідників прототипом цього свята у еллінів був фестиваль Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели — адже її крики були лише обманною луною.
Ще одна гіпотеза пов’язує святкування Дня сміху з весняним рівноденням за Григоріанським календарем. Одразу ж після весняного рівнодення давні римляни відзначали свято на честь божества сміху (Кізиз). Свято це поєднувалося з різними жартівливими обманюваннями. Римський письменник Апулей, автор «Метаморфоз», писав з цього приводу: «Забави ці, які ми кожного року влаштовуємо на честь Сміху, завжди мають які-небудь вигадки. Ми єдині з усіх народів, що умилостивляє забавами, веселощами та жартами божество, яке називається Сміхом»
Як припускають науковці, до нас це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем.
Французький письменник Віктор Гюго якось сказав: «Сміх – це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя».
Тисячоліттями людство зберігало й передавало наступним поколінням веселі казки, дотепні історії, жартівливі пісні, кумедні побрехеньки, безліч народних усмішок, смішних афоризмів, анекдотів, жартів. Та хіба все перелічиш? Сміх, як і сонце, має тисячі променів і промінчиків. Саме сміх урятував людство від загибелі.
Сміявся Езоп, сміявся Остап Вишня. А хіба не сміявся віками наш народ, не співав веселих пісень, не розповідав дотепних анекдотів, не нищив Шевченковою сатирою світове зло? Сміх допоміг здобути волю. Коли людина сміється, вона стає вільною та незалежною. Коли людина сміється, вона подолає труднощі, негаразди.
Бібліотекарі читального залу Первомайської міської бібліотечної системи підготували Бібліохвилю «Жменьку сміху всім на втіху», використавши твори наших земляків.
Олекса Різниченко «Про вміння плювати»
Це вміння хитре, хочу вам сказать,
Плюєш не впору, не туди, де треба.
То проти вітру – він верта назад,
То плюнеш вгору, потрапляєш в себе.
Опанування техніки плювка
Було важким, як вітчима рука.
Тепер на носі зарубав девіз:
«ПЛЮЮ УНИЗ»
Гумор, прекрасний український гумор, який живив нашу літературу, став її невід’ємною частиною. Пригадаймо прекрасний твір, що започаткував нову українську літературу «Енеїда», і його автора І. Котляревського, а п’єса Г. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці»…
Любить наш народ гостре, дотепне слово. Переконайтесь… гумореска Анатолія Коропенка
«Смертельний рахунок»:
Втратив сон чомусь Мартин Не спить цілі ночі…
Лиш лежить і кліпа в стелю, Аж вилазять очі
Лікар дав йому пораду – Спробуй рахувати.
Доки дійдеш до десятка, – Станеш засинати.
Звечора Мартин заліг, Впхнув у вуха вати,
Що б ніхто не заважав, І став рахувати:
– Раз… за хату не платив, Мабуть, із півроку,
Виселять колись до біса, Матиму мороку!
Два… Із ЖЕКу счет прийшов За гарячу воду.
Бо відключать, і не писнеш. Взяли таку моду.
Три… реклама та страшна, Як газ затухає…
Смажиш яйця!… тю-тю, А газу нема!
Що там далі?… А… чотири, не дають зарплати.
В кума вчора брав троячку, Треба віддавати.
П’ять – печінка, Шість – дружина не дає дихнути
Сім – дочка скінчила школу, Треба кудись впхнути…
Господи, хіба заснеш? Аж у піт кидає…,
Той щасливий, хто хропне! Він проблем не має!
Щось мені порадив лікар Небезпечні ліки…
До десятка доки дійдеш, То заснеш навіки!.
Сьогодні видалася всім нам нагода познайомитись з тими, хто любить гостре слово, хто любить жарт і вміє ним захопити інших.
Наталія Терещенко « Мисливська логіка»
Тягне Митя з полювання кабанячу тушу,
От кума його й питає: «А де ж мій Іллюша?
Ви ж сьогодні вранці з хати в ліс пішли обоє,
З рушницями полювати, ніби два ковбої»
«Кумові погано стало», -каже Митя скромно, –
Впав у лісі, де попало, мабуть, досі стогне…»
«І про що ж ти, Митю, думав, коли його кинув,
А додому замість кума притягнув тварину?!»
«Тягти кума, – каже Митя,-ще й зараз не пізно!
Кабанця б украли миттю, а хто кума візьме?»
Наша зустріч добігає кінця.
Ми бажаємо, щоб на ваших столах завжди був достаток.
Щоб було що продати, за що купувати.
Щоб родила щедро нива, Щоб у хаті, все як слід.
Щоб довіку був щасливий Український славний рід.
