Сьогодні – День української хустки. Його почали відзначати лише рік тому з ініціативи групи громадських діячів, акторів та успішних жінок України. Вінницькі активістки розпочали святкування дня, присвяченого українській хустці, 7 грудня 2019 року. Започатковане свято з метою, аби об’єднати жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій.
Бібліотекарки Первомайської міської централізованої бібліотечної системи долучилися до святкування цього дня та взяли участь у Всеукраїнському флешмобі «Зроби фото з хусткою».
Хустка – ознака прихильності, любові, перехід від дівчини до жінки, символ матері. З давніх давен вона була улюбленим головним убором українських жінок, яскравою лінією проходить хустка через усю історію народного вбрання і, майже не змінившись, залишається у вжитку до наших днів. Не дивлячись на те, що жіноцтво носило і інші головні убори: намітку, перемітку, обрус, очіпки, бавниці, проте , найпоширенішою була і залишається хустка.
Українська хустка – це справжній мистецький витвір. Колись їх вишивали шовком, сріблом та золотом, а якщо нитками, то червоними, зеленими, жовтими і рожевими. Траплявся і чорний колір, синій, але, окремо ними не вишивали, а поєднували з червоним.
Без хустки не обходиться жодне українське весілля: нею в’яжуть руку нареченому і покривають голову нареченої, перев’язують сватів і обв’язують хліб. В давні часи кожна дівчина дарувала козакові хустку, як символ вірності. Коли козак гинув у бою, то йому цією хусткою покривали обличчя.
Хустка є невід’ємним атрибутом у поховальних обрядах. Нею тримають свічки під час панахиди, перев’язують вінки, хрест та руки учасників похорону. Такі хустки називають «провідниками».
Як хустину – вузлик використовують хустку під час дарування вечері для хрещених на Різдво, щоб хліб не зачерствів, на дитячій колисці – від вітру та злого ока.
Тож, подивуймося і нині незнищенній і живучій любові нашого народу до простого та водночас незбагненного дива – української хустки. І хай не лише сьогодні, а цілий рік радують вони наше око, барвисті, як сад навесні та мерехтливі, як світання над річкою. Хай звеселять і зігріють вони серця наші та душі.
Берегиня вроди – хустка.
На ній і гроно, і пелюстка,
І небо й райдуга на ній,
Мов берегиня роду – хустка
Здавен у нашій стороні.
То – нареченим на щастя,
То – на добро матерям,
Вічний дарунок – хустина,
Знана стежкам і вітрам.
Веселі ви чи сумовиті,
На схилах Бугу а чи Інгульця.
Нема таких жінок у світі,
Котрим вона не до лиця.
