Народження Пророка Мухаммеда – Мавлід ан-Набі (Mawlid an-Nabi, в перекладі з арабської – народження Пророка) – відзначається в ніч з 17 на 18 жовтня 2021 року.
Прийнято вважати, що Мухаммед народився в Мецці в 570 році. Мекка в той час була процвітаючим торговим та релігійним центром, в якому перетинались основні караванні шляхи із Китаю, Індії та Йємену до Візантії та Європи. Очолювала це місто-державу рада із 10 правителів, що відповідало числу 10 основних родів племені курайшитів. Як і інші племена Аравійського півострова, курайшити були багатобожниками. У той час, крім язичників, в Мецці жили юдеї та християни, а також люди Ханіфа – праведники, що відкидали багатобожжя, але не зараховували себе до жодної з існуючих на той час релігій.
Мухаммед народився у збіднілій, хоча і знатній сім’ї. Батько його – Абдаллах – помер за два місяці до народження сина. Коли Мухаммеду було 6 років, померла його мати Аміна. Спочатку дитя виховував дід Абдель-Мутталиб, а потім дядько Абу-Таліб, якого він нерідко супроводжував в торгових поїздках. Вже в молоді роки через свою абсолютну чесність його називали “аль-амін”, тобто “заслуговуючий на довіру”. Дальні поїздки дозволили Мухаммеду відкрити для себе навколишній світ, познайомитися з традиціями християнства та юдаїзму, підготувати себе до прийняття ідеї єдинобожжя. Будучи дорослим він все частіше усамітнювався, подорожував до пустелі. Улюбленим місцем усамітнення для нього стала печера Хіра на горі Ноор, де він протягом 5 років проводив місяць рамадан.
У 610 році, на сороковому році життя, Мухаммеду було перше явлення-послання ангела Джибріла (Гавриїла). Мухаммед водночас і зрадів і злякався: зрадів тому, що з ним говорить Бог, а боявся, бо можливо це просто одержимість, а не справжнє одкровення. Його дружина Хадіджа переконала його, що з ним відбувається те ж саме, що колись відбувалося із Мойсеєм – з ним говорить Бог. Впевненість росла, і Мухаммед зважився на те, чого вимагав від нього Аллах. Він вийшов до людей і став проголошувати перед ними Коран – слово Боже. Коран – це не оповідання про Аллаха і людей, що жили колись в минулому, а пряма мова Аллаха. Іноді вона звернена до Мухаммеда, іноді прямо до людей, іноді Аллах сам говорить про себе в третій особі. Так, Мухаммед почав закликати мекканців відмовитися від язичництва і вклонятися єдиному богу – Аллаху.
Протягом 10 років Мухаммед проповідував свої ідеї – без особливого успіху. Мекканці не прийняли вчення Мухаммеда. Проте, навколо нього утворилася група людей, що уважно слухали його одкровення. Так виникла основа майбутньої мусульманської громади. Після того, як конфлікт з правлячою верхівкою Мекки загострився, Мухаммед змушений був покинути місто. У 622 році він переселився в Медину. Хіджра Пророка (втеча, переселення) – одне з головних подій в історії ісламу. Від першого дня цього року за місячним календарем ведеться мусульманське літочислення. З цього часу починається тріумфальний хід ісламу.
У той час Аравія вже дозріла для прийняття єдинобожжя: ззовні на неї впливали християнство та юдаїзм, а з середини звичні уявлення розхитали монотеїсти-Ханіфа. Численні арабські племена, несамовито винищували один одного. Мухаммед, ставши главою держави і одночасно духовним її керівником, зосередив у своїх руках функції, які раніше розподілялися серед багатьох. В один і той же час він був племінним вождем, полководцем і третейським суддею. Завдяки поширеню вчення корану та остаточного встановлення ісламу, як державної релігії вдалося об’єднати та примирити людей на багато століть. Мухаммед помер у віці 63 років в Медині в 632 році. Смерть його була природною, хоча його здоров’я було підірване: за кілька років до цього одна жінка намагалася його отруїти. Він помер в зеніті слави, із почуттям виконаного обов’язку. Похований він в Медині, а його могила є другою після Кааби (мусульманська святиня у вигляді кубічної споруди у внутрішньому дворі мечеті Масджид аль-Харам у Мецці) святинею мусульман.
Сьогодні “Маулід ан-Набі” – це суто релігійне народне свято. У цей день читають молитви і вихваляють Аллаха, підносять славу про пророка, читають віршовані оповідання і лекції про його життя і народження. На “Маулід ан-Набі” прийнято висловлювати радість з приводу приходу в цей світ Мухаммеда, якого мусульмани вважають останнім посланником Бога, і підносити за це подяку Всевишньому, звертатися до Бога з благаннями, роздавати милостиню бідним і вести благочестиві розмови один з одним.
Мавлід визнаний національним святом у багатьох країнах з мусульманською більшістю населення. Народження Пророка широко святкується в Сирії, Алжирі, Тунісі, Марокко тощо. У Пакистані він є офіційним святом, що відзначається протягом трьох неробочих днів.
