Леся Воронина (справжнє ім’я Олена Анастасіївна Вороніна) — українська письменниця, журналістка, перекладачка. Народилася 21 березня 1955 року в Києві. У 1979 році закінчила філологічний факультет Київського університету (заочний відділ). За роки навчання встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах. Мандрувала Україною автостопом та Польшою на байдарках (це були сплави по Мазурських озерах, польських річках і річечках). Дружина ЄвгенаГуцала.
З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна».
З 1991 року працює у дитячому журналі «Соняшник». Від 1992 року — головний редактор часопису.
Член Спілки письменників України, член Асоціації українських письменників.
Пише для дітей. Автор дитячих іронічних детективів, об’єднаних у серію «Суперагент 000»: «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях», «Таємниця золотого кенгуру», пригодницьких повістей «Пригоди голубого папуги», «Хлюсь та інші», «Таємниця Чорного озера». Під псевдонімом Гаврило Ґава написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з’являлися на сторінках журналу «Соняшник».
Літературні псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, ОленаВербна.
Перекладає з польської мови (твори СтаніславаЛема, Славоміра Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, ГелениБехлерової та ін.)
Нині — ведуча програм на Радіо Культура. На початку 2011 року очолила щойно створене дитяче видавництво «Прудкий равлик».
Марія Антонівна Пономаренко — дитяча письменниця. Уродженка села Левків Житомирського району. Лауреат літературної премії імені Наталії Забіли.
Автор понад п’ятдесяти збірок казок, віршів, п’єс, вистав. У творах автора цікаві сюжети, образи, чимало їх присвячено найголовнішій темі — родині.
Народилася Марія Антонівна Пономаренко (Марія Антонівна Григоренко) 8 березня 1945 році в «незвичайному місці, на хуторі з дев’яти будиночків між селами Калинівка і Левків. Усього сім кілометрів від Житомира» в селянській сім’ї. Коли Марії було десять років, батьки переїхали до Житомира, де майбутня поетеса навчалась у середній школі № 30.
Після закінчення школи Марія пішла працювати на Житомирський льонокомбінат і вступила заочно на факультет журналістики в Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка. А згодом на комбінаті відкрилась редакція багатотиражки «Текстильник Полісся» та радіомовлення, де Марія почала працювати журналістом.
Свою першу казочку «Подарунок» написала у 28 років. Друкувати свої твори почала у газетах «Комсомольська зірка», «Радянська Житомирщина». Сюжети для дитячих віршів і оповідань, – як зізнається Марія Антонівна, – підказувало саме життя. Хтось із письменників сказав: «Для дітей треба писати краще, ніж для дорослих, адже дитина сприймає світ без найменшої фальші».
Талановитий письменник для малечі – довірливий співрозмовник. Твори такого митця не залежуються на поличках книгарень і бібліотек. До таких дитячих письменників належить Марія Пономаренко. Вірші поетеси у простій для дитячого сприймання формі навчають малят важливим речам: любити маму й тата, дбайливо ставитись до рідної природи, змалечку працювати. Її твори часто друкуються в державній та обласній пресі. Понад 200 казок прозвучало на українському радіо у «Вечірній колисанці», її твори друкувались у журналах: «Малятко», «Барвінок», «Юний натураліст», «Старшокласник», згодом – «Дзвіночку», «Пізнайко».
Творча праця Марії Пономаренко та її активна життєва позиція сприяють розвитку світогляду та формуванню духовності української дитини.
Працює Марія Пономаренко і в драматургії для дітей. У Житомирському академічному театрі ляльок з успіхом йдуть її вистави: «Весела квампанія», «Котигорошко, або казка про добро», «Операція — ситуація», «Новорічна казка, або Зустріч з Дідом Морозом».
Разом з композитором Іваном Островерхим створено 300 пісень, дитячу оперу «Іменини кози Мокрини», яка вийшла окремою книжкою, музичні казки «Зарядка для сина», «В ліс прийшла красуня Осінь», «Намисто для тітки Сойки», «Котить заєць капустину» та інші. Марія Антонівна подарувала Україні чотири авторські читанки — «Подарунок», «Жайвір», «Усміхнений сонях», «Сонячна країна». Дві останні видані у Тернопільському видавництві «Навчальна книга — Богдан», як додаток до теми збереження здоров’я для школярів 1-4 класів. В читанці «Сонячна країна» скоро побачить світ її «Християнська абетка».
Нещодавно в пані Марії з’явилось ще одне захоплення — вона почала малювати. Хоча досі ніколи й пензля в руках не тримала. А тепер розмальовує горнятка, гладишки, і на її картинах розквітають усміхнені соняхи, лілеї, пламеніє жаром калина, посміхаються до людей блакитні птахи… Як вона казала: «Це найбільше з моїх див. Я ніколи не тримала пензлика в руках. І коли б хто сказав, що зможу малювати, — не повірила б.
Різнобічність її письменницького таланту надзвичайно широка. Вся її майстерність та поетична творчість дуже образна, поетичне рідне слово доступне для сприйняття та зрозуміле і цікаве дітям, завдяки чому вони із задоволенням читають її читанки, слухають її казки, вчать та декламують її вірші, співають пісні, ставлять музичні сценки та опери. Адже її твори для дітей, в першу чергу відтворюють християнську мораль: чесність, порядність, виховують любов до батьків, до рідної землі, до України, сприяють формуванню інтелектуально-розвинутої особистості кожної дитини, популяризації книги та дитячого читання.
У лютому 2011 року Марії Антонівні Пономаренко присуджено літературну премію імені Лесі Українки за твори «Жайвір», «Сонячна країна — моя Україна», «Усміхнений сонях».
Іван Іванович Білик (1 березня 1930, Градизьк, сучасна Полтавська область — 27 листопада 2012, Київ) — український письменник, історичний романіст, перекладач болгарської літератури, лауреат Шевченківської премії (1991).
У 1950-ті роки вчителював у сільській школі, безуспішно намагався поступити на архітектурний та історичний факультети, до театрального інституту. 1961 року закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях газет («Робітнича газета», «Молодь України», «Літературна Україна»). Друкувався з 1956 року. Член Спілки письменників України з 1967 року. Автор сенсаційних українських історичних романів радянських часів — «Меч Арея» (1972) і «Похорон богів» (1986).
Відразупісля видання обидві книги стали бестселерами. Втім, «Меч Арея» 1972 року заборонили та вилучили з бібліотек, нерозпродані примірники — з книгарень (встигли знищити 5 тисяч примірників — із 65 тисяч накладу). Письменника примусили звільнитися з роботи в редакції «Літературної України» (3,5 роки був безробітним, лише 1976 р. вдалося влаштуватися в редакцію часопису «Всесвіт» на посаду «секретар-друкарка»), позбавили права друкуватись, піддали цькуванню в пресі.
Після того книжка в СРСР поширювалася «з рук у руки», але була перевидана за кордоном — у Канаді, Америці, Великобританії та інших країнах. На теперішній час витримала 15 перевидань (в тому числі 9 — за кордоном).
Відомий також як перекладач творів сучасних болгарськихписьменників (Е. Коралова, Е. Станева, П. Вежинова, А. Гуляшки, І. Давидкова, І. Петрова, К. Калчева, Б. Димитрової, Б. Райнова, М. Марчевського та інших).
Помер 27 листопада 2012 року після тривалої хвороби у віці 82 років.