Червоніли під Крутами маки…
Розцвіли на холоднім снігу…
Вони йшли, щоб за Київ вмирати,
Та у серці плекали весну…
Пломеніли жаринами квіти…
Як ті мрії у юних серцях…
А вони були майже ще діти…
А вони так любили життя!!!
Розцвітали під Крутами маки…
Догоряли свічки їхніх доль…
Не злякались… Ішли, як солдати
Під град куль, під пекельний вогонь.
Триста зір спалахнуло у небі…
Триста мрій назавжди відбули…
Триста впало в червоні замети…
Триста їх до останнього йшли…
Ще не соколи, а соколята…
А в серцях — недитячий вогонь…
Ви вбивали… Не вбили їх, кляті!
Вони в душах народу свого…
Ви самі розпалили заграву…
Ви роздмухали гарно її…
Ви самі собі пастку зладнали,
Ви згоріли у тому вогні!
Червоніли під Крутами маки…
Вітер тихо у неба питав,
Що за зорі засяяли раптом?
Чом багряним тут сніг запалав?
