Напередодні дня памяті жерт голодомому в Перовомайській міській ЦБС відбувся Вечір –реквієм «Сльози Божої матері». Розпочався вечір молитвою: « Матінко Божа – усі ідуть до тебе на прощу. Вислухай і мою сповідь. Все своє життя я несла страшний тягар, здавалось, полопають жили, але кожен раз, підставляючи оголену душу свою, я знала, що вистою, що відстою своє право на щастя. Допоможи мені і всім людям стати рабами Божими, а не земних диктаторів рабами. Амінь.». Так молилася Марія з однойменної книги Уласа Самчука , яку презентувала присутнім ведуча вечора Антоніна Григоренко. Саме в цій повісті автор зобразив всю трагедію українського народу – голодомор.
Не звільняється пам’ять. Відлунює знову роками.
Я зітхну … запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки – твердині, ні храми –
Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна ХХ століття».
І не рік, а криваве клеймо: «тридцять три» .
На вечір завітали члени клубів «Ще не вечір» та «Гармонія життя», а також колектив «Голтяни» міського Центру культури та дозвілля ім. Є. Зарницької, керівник Клавдія Прокопенко.
Ведуча розповіла, що на багатих чорноземах України вмирали… Вмирали у полі, на дорозі, під тином. Вмирали поодинці та сім’ями. Вмирали цілі села і славні козацькі роди. Голод
Якими словами описати мучеництво України, яка поклала у землю мільйони своїх кращих синів і дочок? Голодомор позначився на майбутньому нації: третина умертвлених – діти, які не народили нащадків.
А які страждання терпіли матері, у яких на руках умирали діти. Чи є для матері більша мука, ніж пережити своїх дітей?..
Методист бібліотеки Людмила Дмитрівна Кучеренко прочитала вірш Сергія Відмиша «Голод 33-го», а колектив «Голтяни» показали композицію «Символи нашого народу».
Своїми спогадами поділилась Валентина Антонівна Христофолі та Надія Миколаївна Замчак.
Присутні переглянули книжкову виставку –інсталяцію « Три колоски закуті дротом», фільм Юрія Островершенка «Чи про це забути?» та вшанували хвилиною мовчання загиблих в роки голодоморів.
Засвіти свічу на вікні.
Хай промінням сягне до зорі,
Хай освітить весь світ співчуттям.
Це збагни ти собі і затям.
Засвічу у серці свічу.
І думками туди полечу,
Де мільйони моїх братів
В смерть летіли по волі катів.
Запалімо мільйони свічок!
Душі тих малих діточок
З болем з неба за нами зорять.
І німують. Мовчать.
Засвіти свічу, засвіти!
Хай здригнуться від правди світи.
Хай дізнається вся Земля:
Панахиду Вкраїна справля…
Після цих слів ведуча закликала всіх присутніх запалити свічки 24 листопада, в день пам’яті жертв голодомору.
Л. Кучеренко.
