23 листопада, напередодні Дня пам’яті жертв голодоморів у читальному залі Первомайської міської централізованої бібліотечної системи відбулась зустріч у форматі реквієму «Голодна Україна». Організатори та учасники заходу вшанували пам’ять про співвітчизників, які стали жертвами голодної смерті у 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 роках. Нині жертви голодоморів обчислюються мільйонами. За оцінками істориків і демографів, кількість прямих і непрямих втрат населення України становить понад 10 млн. осіб.
Найжахливіший голод український народ пережив у 1932-1933 роках, жорстокість того Голодомору полягає передусім у тому, що голод не був наслідком стихійного лиха, посухи або неврожаю, він став результатом навмисної політики більшовицького режиму. Шляхом насильницького вилучення продовольства, блокади сіл (занесення на чорну дошку) регулярною армією, заборони виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії супроти незгодних тоталітарна система створила для українців умови, які були несумісні з життям. Така політика більшовицького режиму – злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН про геноцид.
Згідно зі статтею 2 Конвенції геноцидом визнаються дії, які вчиняються «з наміром знищити, цілком або частково, ку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку», зокрема через «навмисне створення для якої небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на її повне чи часткове фізичне знищення».
Тому Голодомор – штучно організований у 1932-1933 роках голод – був геноцидом українського народу.
Хоча політика комуністичного керівництва призвела у 1932 році до голоду в багатьох регіонах СРСР, але ніде репресивні заходи і, як їх результат, жертви, не мали таких масштабів і такої зловмисності, як в Україні та на Кубані, заселеній переважно українцями. Саме тут діяла заборона на виїзд, яка прямо підтверджує злочинні наміри організаторів Голодомору. Ціллю людиноненависницької політики тоталітарного режиму було знищення незалежного українського селянства – ядра нації, носія споконвічних традицій і національних цінностей, які суперечили комуністичній ідеології та викликали неприховану ворожість більшовицьких лідерів.
Достеменно доведено, що Голод в Україні в 1932-1933 роках не був спричинений неврожаєм або посухою. Хліб в Україні був. Радянський уряд масово продавав зерно за кордон. У 132 році з України за кордон експортували 1, 72 млн. т зерна, у 1933 році – 1, 68 млн. т. Така кількість зерна цілком могла урятувати людей, що голодували.
Організатори заходу продемонстрували документальний сюжет про Голодомори в Україні, презентували для слухачів книги із фондів бібліотеки: «Україна: матеріалізація привидів» автор Джеймс Мейс, «1933: «І чого ви ще живі»» упорядник Тетяна Боряк. Також перед присутніми із спогадами про голодні 1946-1947 роки виступила К.Ф. Прокопенко. На завершення всіх померлих голодною смертю вшанували хвилиною мовчання.